Ненавиджуненавиджуненавиджу коли мені вказують на щось!
Я сама здатна розібрати, коли мені мити посуд, чи готувати, чи прибирати. Мама поїхала і я живу з татом... Короче всі домашні обов'язки на мені, а я ж це все терпіти не можу! Він постоянно тикає мені пальцями в пил, на грязні тарілки, хоча сам по дому ніхіра не робить - пиляє собі шось там, паяє цілими днями. Моє кредо: хочеш жерти - піди приготуй собі САМ, бачиш невимитий посуд - помий САМ, требі прибрати - прибери! Нащо напрягати когось іншого, адже це можна зробити САМОМУ? Коли я вже буду жити одна?
***
Жирнажирнажирна свиня! Через 10 днів мені їхати на море, а в мене звисають бока, живіт, на ляшки дивитися не хочу - боюся. Я постійно тверджу собі, що це моя особливість, хочу полюбити себе такою, яка є - марно. Пробую дієти і спорт - ще більше поправляюся! Жопою відчіваю, що ваги покажуть 60, замість звичних 53 (ну і звичайно ніколи не покажуть бажані 48!). Все через цих худих блядей. Дивишся на їх тіла ідеальні, відсутність складочок і заздриш найчорнішою заздрістю. Якби ж нічого не робила! Я намагаюся, стараюся, як можу. а результат або незмінний, або погіршується. Якщо чесно, то відсутність фото у бікіні - невід'ємний атрибут "фоток з моря" - я переживу. Та що робити з ідеальнофігурною двоюрідною сестрою? Вона постійно буде попрікати мені, що я жру багато, що розмір в мене вже навіть не 44 (Боже, як стидно-то!) І хєр їй поясниш, що конституція тіла така - комплексую
***
Жопажопажопа! Мені ніяк не можуть оформити цей блядський паспорт! Ну да, сама винувата, раніше треба було йти...
В мене закінчуються гроші. Ні. в родині з фінансами все в порядку, та от знаходяться вони на татовій карточці. Він прекрасно знає, що лаве в мене є і спеціально ніхера не знімає - трать доцю, налічку. А я ж їх спеціально тримала! Відмовляла собі в чомусь, щоб заощадити. Я їду на море, з татом. хотіла мати свої особисті гроші, щоб мати хоч трошки фінансової незалежності від цих жадних блядей, іменуємих родиною. Залишилося з 500 гривень 50. Прожрали, суки!
В мене 6 непрочитаних повідомлень в контакті. Що я намагаюся доказати людям, ігноруючи їх? Мене і так мало хто любить у цьому маленькому містечку, нікому я тут не потрібна. Я відучила себе грубити людям, намагаюся вести себе тактовно, коректно, стримую негативні емоції, а вони навіть в цьому знаходять погане. Бачите лі зі мною нудно, якаксь я тиха. флегматична, часом меланхолійна (насправді більшість моїх знайомих не знає таких заумних слів, це синоніми автора до просторіч). Мені шо, здохнуть?

---

ВНЗ, ЗНО, СБУ... я заплуталась

Останнє "вільне" літо - далі 11 клас, репетиторі, ЗНО, вступ до ВНЗ. Тотального безділля більше не буде. Час вирішувати, що ж робити далі, куди йти, за що хапатися. Літо 2011 - це час, коли мені варто задуматися над цими питаннями, адже часу вже не залишилося і назад дороги не буде. Переграти не вийде.
Я завжди знала, що вчитимуся 11 років. Не зважаючи ні на що, я твердо вирішила залишатися в школі "до переможного кінця". Навіть закон про дванадцятирічку не зупинив мене. І от я в 10 класі, була... Пройшовши кільканадцять тестів на профпригодність та ще там щось на сімейній нараді було вирішено, що мій єдиний шлях у ВУЗ із гуманітарним наклоном - тобто філологія, лінгвістика, журналістика бла-бла - все що так люблю. Я уже вирішила які тесті мені потрібно буде здавати - українська мова і література, іноземна мова (англійська), історія України. Моя заповітна мрія - професія журналіста. ВУЗ, на який я була націлена - КНУ ім. Т.Г. Шевченка, Інститут журналістики. Запасний варіант - ЖДУ ім. І.Я. Франка на редагування. Також мала подавати документи на ще деякі спеціальності у цих ВНЗ, зв'язані з вивченням іноземних мов. Мої мрії почали кришитися, коли я читала умови вступу. Якщо з газетними публікаціями я справлюся, то як бути із творчим конкурсом? Прес-конференція - це вам не жарти. Начиталася і наслухалася, що навіть генії з геніїв не можуть скласти цей іспит (зрозуміло, що все вирішують гроші, а в мене стільки нема). Всеодно вирішила підкорювати Київ, а в Житомир піду тільки тоді, коли зовсім виженуть зі столиці.
Недавно син друга мого батька захотів поступати в академію СБУ. Виявилося, що у мого батька є знайомий там - велика шишка. Короче зв'язалися вони з ним, хотіли того хлопця пропихнути і т.д. Сьогодні папа запропонував: "Може й ти підеш в СБУ? В Харків, на слідака чи прокурора?" Я подумала хвилинку і згадала про іспит з фізичної культури "Хіба не здаси?" В принципі, якщо почати готуватися зараз - здам. Предмети потрібні всі ті самі+фізкультура, блат є, вийду, може, лейтенантом і робота буде... Блін... Я ж мріяла про форму, про звання... Да і блат...
Я заплуталася... Я тепер не знаю на поводу у якої мрії мені йти... Якщо добре подумати, то подужаю одне і друге, ще й може щось третє навалиться.... Поможи мені, Боже.

---

Осінь в душі

Юху!!! День-два і я переїду до своєї нової відремонтованої кімнати!Сьогодні переносили меблі, завтра тато шось зробить з паркетом, потім перенесуть моє ліжко і телек. Жаль, що комп залишиться у братовій спальні. Але незабаром осінь і мені, як черезрікстудентці батьки презентують новий гаджет. Та ладно, не це основне.
У попередньому пості я писала про арт-терапію, методику лікування душі. Тоді я написала листа, вклала в нього всю душу, весь свій літературний талант. Коли перечитувала даний "шедевр", розуміла, що я дівчинка розумненька і толк буде. Сьогодні в ход пішла музика, а точніше "Пори року" Петра Ілліча Чайковського. Як кажуть психологи, дані 12 композицій чудово покращують настрій та долають хронічну втому (яка переслідує мене з червня невідомо чому. літо?). Якби не навушники і не рідна серцю композиція "Жовтень", суперечка з татом закінчилася б неймовірним скандалом. Фортепіано взагалі заспокоює мене, а ще така ніжна і спокійна мелодія. А рідна тому, що я народилася у жовтні і навіть характер мій під неї "паше".
Напевно це і не правильно, але не зважаючи на літо за вікном, в душі моїй осінь. Це не дивно, адже я народилася тою порою та і характер в мене спокійний, консервативний, осінній. Золота пора - мій улюблений період у році. З нетерпінням чекаю того моменту, коли кутатимуся у теплий шарфик і ховатимуся під своєю сірою парасолькою від холодного осіннього дощику. А ще я хочу в школу... і не хочу. Цей рік стане для мене останнім і з цим фактом я досі відмовляюся миритися. З радістю залишилась б в школі, а особливо в десятому класі. Всі, хто його пережив, я думаю, зрозуміють мене! Остання шкільна осінь - голосно звучить.
та забудемо. Попереду два місяці літа красного, треба думати про поїздку на море, про роботу і про репетиторські завдання. Да прибуде зі мною сила!

@музыка: John Williams - Колыбельная для ангела

@темы: моє життя, музика

---

сила думи

Чи вірите ви в неї, оцю таємничу силу, коли подумав про щось і бац, вже воно десь є? Я тоже не вірила, а воно бац! і відбулося у моєму житті.
Рік тому я закінчила музичну школу. Довгий час я вагалася між тим чи продовжувати мені навчання у ній. чи покидати. Але в останній рік схаменулася і благополучно закінчила даний навчальний заклад з "червоним" свідоцтвом. Закінчився ще один розділ у моєму житті. Звичайно, після випускного я відчула значне полегшення: мінус обов'язки, плюс безділля. Я обіцяла приходити в гості, та сталося так, що з деяких причин протягом року я там так і не побувала. І от позаминулої ночі наснився мені сон. Музична школа. Я знову була там, у світі витонченості, класики, в Кармелітському соборі. То був гарний сон. я знову перетворилося у дівчинку, якій потрібно було здавати академки і технічні залікі. Та от коли прокинулася, то все те тепло, що жевріло у моїй душі під час нічного видіння кудись пропало, залишилася лише пустота та відчай. Весь наступний день проходила смутна, навіть розплакалася. Волею самої долі я вирішила перечитати старий жовтневий журнал (настрій осінній). Першою мені на очі попалася стаття про арт-терапію. Розумна тітонька психолог розказувала про лікування душі класичною музикою. Під час прослуховування "Пісні Сольвейг" (яка, до речі, за висновком експертів допомагає позбутися безсоння) сльози таки полилися і я зрозуміла, що то за почуття. Це почуття провини за невиконану обіцянку. А ще сум... Я ж за всіма ними безумно скучаю...
А потім наткнулася на ще одну митодику - написання листа. Пишеш лист тому, на кого ображений, тому з ким не можеш поговорити, або можеш, але не бажаєш віч-на-віч чи взагалі не можеш цього сказати людині і т.д. Я взяла і в сильному приступі емоцій накатала листа одній із вчителів у паперовому щоденнику. Все розказала, а потім закрила зошита і відправилася в обійми Морфея, під нажну Пісню Сольвейг.
А сьогодні вдень мені подзвонила моя вчителька музики... Цілий рік мовчала, а тут так відразу. Можливо збіг, але змусило задуматися. Одже, коли ти справді чогось хочеш, щиро, то воно обов'язково збудеться. А якщо відключити розум, то збудеться на наступний день

@музыка: М. К. Огінський - Полонез "Прощання з Батьківщиною"

@темы: моє життя, магія у житті, фото

---

Дощ

Тиждень моє місто було схоже на "сутінковий" Форкс, а сьогодні вже світить сонце. Навіщо? Я вже говорила, що не робила жодних записів у віртуальних щоденниках тривалий час, а от паперовий... Багато чого є. Наприклад:
16.03.2011 "І вже запевнила себе і всіх, що не кохаю, і, що він взагалі "не у моєму смаку", та все-таки рік з хвостиком мрій, снів та надій дається в знаки. Мене просто давить жаба, що дівчина у нього з'явилася раніше. ніж у мене хлопець. А ще гидкіше від того, що він досі кохає ту, заради якої затівалася вся афера зі сторінками. Але я продовжую липнути до нього. думка про те, що зовсім байдужа йому не дає спати вночі."
Так і закінчився у моєму житті розділ під назвою "Женя або віртуальна любов". Я не борець, тому відступаю зразу.
30.03.2011 "Прозорими намистинками скочуються по моїх щоках сльози, капають на груди. Сіль на губах. ба ні, прісні вони, мої сльози...
Весняна апатія і витрачені ні на що весняні канікул і біль нудьги...
2.04.2011 "Читаючи, повністю заглиблююся у сюжет книги, не помічаючи нічого навкруги. та тільки з колонок вирвалися запальні нотки пасадоблю... Я вже не тут і не в книзі, я - в Каліфорнії танцюю з Зорро пристрасний танець"
Я все-таки залежна від музики. І від своїх мрій. ні... Я залежна від мрій, а вони від музики.
3.04.2011 "Так досадно, коли твої мрії збува.ться в інших. Це звичайнісінькі фото, але ж... Як вони здогадалися? Таке відчуття, що образ був вирваний прямо із серця. А на його місці залишилась чорна порожнеча. Кажуть, думки матеріальні - подумав про щось, значить десь воно вже існує. А я? Воно є, але не в мене.Банально заздрю, але... Скільки можна красти мої мрії!"
"На небі сонце. в будинку я і більше нікого. Дивлюся замученими очима в яскравий монітор... Ех. не вийде з мене Коцюбинського. А що взагалі з такого чма вийде? зараз, як ніколи потрібна чиясь підтримка"
Там ще багато всього є і про мої захоплення особами протилежної статі, і про "найкращу" подругу - лінь друкувати... Хочеться вірити, що такі записи у моєму житті останні.
А ось і вона - я, така, яка зараз. Кажуть. дуже змінилась, виросла і погарніла Я та. що темненька, так, на всякий випадок

@музыка: пабло Казальс - Сюїта для віолончеліста

@темы: паперовий щоденник, самотність у мережі, моє життя, фото

---

Я бросила все свои дневники и уже около месяца ничего не пишу... Решила попробовать себя на Дайри, оказывается, здесь уже ничего не глючит